У середині ХІХ ст., коли були відкриті великі запаси нафти в Галичині, з усіх усюд сюди потягнулися підприємливі люди. Розбагатівши,  заможні промисловці обмилували собі Дрогобич для проживання. У місті будувалися гарні камениці, довкола яких виростали сади з екзотичними кущами й деревами. На жаль, не всі вони вижили до наших днів. Про деякі із них розповімо на zmistovno.com.ua.

Дивне дерево, обнесене невеликим  бордюрчиком, зростає з  боку західного крила корпусу дитячого садка по вулиці   Б. Лепкого ( колишня Ю. Словацького).      Восени воно скидає свої дивні, пофарбовані в золотисто-жовті кольори листочки, які наввипередки збирають дітвора і дорослі. А дивуватися є чому: листя віялоподібні, з жилкуванням, за малюнком схожим на давні папороті, з однією або декількома виїмками по верхньому гофрованому краю.

Гінкго дволопатеве так називається  ця  чудо-рослина – (Ginkgo biloba L.)   Вона є найдавнішим видом дерев, що ростуть зараз на Землі. У юрському періоді, понад 200 мільйонів років тому, вони росли в Азії, Європі, Північній Америці й навіть в Гренландії, а найбільшого поширення досягли в мезозої, в період царювання динозаврів, іхтіозаврів і птерозаврів. Тому його називають “живою викопною рослиною”.

Назва “гінкго” походить від китайської назви рослини «gin-kyo», що означає “срібний плід”. Стародавні китайські ченці висаджували його у “святих місцях”, біля монастирів. Вони вважали, що рослина з оригінальним  віялоподібним листям символізує дві категорії китайської філософії – Інь і Янь. А також є втіленням мудрості та зосередженості, стійкості й довголіття.  У східних державах досі гінкго називають “деревом молодості”.

Ginkgo biloba є попередником хвойних дерев. Проте на відміну від юних родичок-сучасниць, у гінкго немає голочок. Його листя  восени  жовтіє та обпадає. І плоди гінкго зовсім не схожі на шишки. Своєю  формою вони більше нагадують абрикос. Насіння  вкрите м’ясистим покривом (як у сливи). Смак насіння солодкуватий – щось середнє між печеною картоплею і каштаном. М’якуш плодів і гниючого опалого листя жіночих екземплярів мають неприємний запах, тому жіночі рослини не використовують для культурних насаджень.  В Японії, Кореї та Китаї, навпаки,  віддають перевагу жіночим деревам, тому що вони дають їстівні плоди. Гінкго – єдиний нині живий представник “перехідної ланки” між папоротями й хвойними.

Деревина гінкго дуже легка і світла, гладка і легко піддається обробці. Її використовують для створення дерев’яних скульптур і предметів для чайної церемонії. З деревини виготовляють також папір. Деревина гінкго стійка до вогню.

Продовження буде.

Дерева гінкго славляться своєю живучістю. Їм не страшні  кислотні дощі, отруйний смог , бідні органічними і мінеральними речовинами грунти. На них  не впливають бактерії, віруси, грибкові захворювання і комахи, тому гінкго можна з успіхом вирощувати як декоративну рослину в великих промислових містах. Наприклад, в Нагасакі є дерево, якому понад 1200 років.

У Китаї в природних умовах виявлено гінкго  якому до 2000р. При грандіозній пожежі в 1923 році в Токіо дерево гінкго вижило, коли інші дерева були знищені вогнем. А дерево, що потрапило під ядерне бомбардування в Хіросімі під час Другої світової війни і обвуглилося, згодом дало нові пагони!

Європейські вчені виявили живе дерево гінгко в 1690 році (раніше їм зустрічалися тільки відбитки рослини на каменях). “Жива скам’янілість” – називав його Чарльз Дарвін.

У Китаї   існує традиція висаджувати гінкго з нагоди народження дитини, весілля, новосілля.   До XI ст. в Китаї гінкго  називали “качині лапки”, адже його листочки дуже схожі на лапки одного з найулюбленіших китайцями птахів – качки-мандаринки. Пізніше дерево почали називати “King Sun Shu” – “дід і онук”, оскільки зібрати перші плоди з дерева, посадженого дідом, зможе лише його онук.

А ось у  Японії дерево називають “гінкго”, “білий плід”. У Нідерландах – “храмове дерево”, “японське горіхове дерево”. Англійці  його називають  “деревом дівочого волосся”. Його листя нагадує їм одну з найніжніших папоротей, відому як “венерине волосся”. Французи назвали гінкго “деревом за сорок екю”. Така назва походить з 1780 року від паризького ботаніка-любителя Петіна, який купив у одного англійського садівника горщик з п’ятьма маленькими гінкговими пагонами за 25 гіней, тобто по 40 екю за кожне. Ці деревця стали прабатьками майже всіх гінгко, що ростуть тепер у Франції.

Медичне застосування

Перші згадки про лікувальну дію листя гінкго білоба знайдено в древніх рецептах традиційної китайської медицини, написаних за 2800 років до н.е.

Перша публікація для внутрішнього використання листя дерева Ginkgo для медичних цілей датується 1505 роком н.е. Чай з листя рекомендували при кашлі, задусі, для якнайшвидшого відновлення сил в період одужання. Сучасна китайська фармакопея пропонує використовувати листя Ginkgo для лікування захворювань серця і легенів і т.д

Озирніться і ви побачите які незвичайні дерева живуть поруч з нами.

Надія Васильків,

молодший науковий працівник відділу природи,

музей “Дрогобиччина”