За життя ми зустрічаємо дуже велику кількість людей. Наче в маршрутці, одні їдуть з нами до кінцевої, а інші неочікувано виходять на зупинках, завдаючи болю. Мабуть, кожному знайоме відчуття зневіри від того, що тебе зрадили, знехтували твоїми почуттями чи покинули у найважливішу мить. Коли говоримо про зраду, то не завжди маємо на увазі кохану людину, бо зрадити можуть і друзі, і навіть (як би сумно це не звучало!) батьки.

Моя подруга Аліна вже більше року перебуває у щасливому шлюбі, згадуючи стосунки з колишнім, як страшний сон. Пригадує, як одного разу на комп’ютері коханого знайшла його фото з іншою дівчиною. Вони пристрасно цілувалися. Це була його подруга. Відтоді в Аліни з’явилося чітке переконання – у коханого чоловіка не повинно бути подруг, інакше він точно зрадить.

Щодо мене, то не боюся бути зрадженою: якщо людина захоче піти, то все одно піде до когось іншого, як би ти не тримала чи втримувала. Зрештою, хіба це кохання, якщо доводиться тримати? Однак мене турбує ще одне запитання: чому люди зраджують і хто винен? Той, хто зрадив, чи той, кому зрадили?

Сотні статей в медіапросторі та книги, присвячені стосункам з коханими людьми і зрадам. У них мова йде про те, що зазвичай проблема полягає у низькій самооцінці одного пари, залежності (це тоді, коли віддаємо в рази більше, аніж повинні, втрачаючи себе), а ще у байдужості і нехтуванні цінностями і потребами іншого. Вина за зруйновані стосунки, а подекуди і життя, лежить на тому, хто зрадив. Проте не менш винними є й ті, кому зрадили. Чому винні? Бо знали про щось і мовчали (аби не зруйнувати те, що було!), підозрювали, але не хотіли дізнатися, забували про себе і розчинялися в іншій людині або ж, навпаки, нехтували почуттями іншого.

Останнім часом слово «зрада» фігурує у різноманітних політичних статтях і дописах. Вибрали не того президента – зрада, пройшов не той кандидат у окрузі – ще більша зрада. І хто винен? Хто зрадив? Депутат-мажоритарник, який має свою аудиторію, в яку не входить та чи інша людина, чи виборець, який необдумано ставить позначки у бюлетені або взагалі (зазвичай, так воно і є) не прийшов проголосувати. Люди часто пов’язують зраду з не виправданням якихось надій, хоча насправді зрада – це зловживання довірою, прийняття законів, проведення реформ, які шкодять або можуть зашкодити як Україні, так і українцям. І якщо таке трапляється, то винні ми самі. Чому? Бо не зауважили якихось деталей у біографії, декларації чи політичній програмі кандидата, зреклися своїх поглядів і послухали думку родича / друга / сусіда чи, навпаки, могли вказати комусь на помилку, але цього не зробили. А ще часто ми кваліфікуємо як зраду фейкові новини, які поширюють т.зв. «диванні аналітики». Тут теж винні лише ми, бо не вміємо фільтрувати та аналізувати отриману інформацію.

Як бути в таких ситуаціях? Психологи та коуч-тренери радять пробачити, зайнятися собою, перетворити біль у рушій для розвитку. В цьому є сенс. Щоб не стати жертвою політичних зрад, варто читати, аналізувати, обговорювати, дискутувати, ознайомлюватись із законопроектами і законами.

Пам’ятайте, що люди інколи можуть помилятися, зрештою, кожен має право на другий шанс. Як би там не було, життя – прекрасне і воно триває!

Мазурчак Лідія