Розлучення, з яких причин воно б не було, є великим стресом, який треба пережити. На жаль, немає ні солодкої пілюлі, ні чарівної палички, з миттєвим змахом якої все налагодиться! Ми поспілкувалися з тими, хто зумів почати нове життя після розлучення. Що їм допомогло? – в історіях нижче.

«Моє життя не зруйнувалося, а змінилося!»

«8 років життя просто втрачено». Саме ці слова найчастіше чула від матері 27-річна Яна, яка призналася, що вони з Петром розлучилися. «”Ойкання” рідних про втрачені мої роки мене пригнічувало і я впадала в часті депресії, аж поки не запевнила себе, що моє життя не зруйнувалося, а змінилося! Чи зміни будуть позивними чи негативними – це залежить від моїх дій та рішень».

«У Дрогобичі вся сіль – не сиплю її собі на рану».

«Дрогобич – місто, у якому ми побралися і у якому розлучилися,– згадує Христина. – Я двічі намагалася переїхати звідси, думала, що втекти – найлегший спосіб вгамувати пекучий біль, але думки чи почуття не зважають на межі міста чи країни. Так, вулички ще нагадують мені про наші побачення, а покупки про сімейні вечері. Я була перед вибором, як у тій пісні «…залишити все чи залишитись». Я тут. Кажуть, у Дрогобичі вся сіль, та я не сиплю її всю собі на рану».

«Я зауважила, що нігтьова пластина на моєму великому пальці правої руки ширша, ніж на лівій. Після цього відкриття я себе полюбила».

Галина ще довго після розлучення зіставляла себе з коханкою чоловіка: то волосся у неї не таке шовкове, то талії не видно, то губи не такі. «Якось я зауважила, що нігтьова пластина на моєму великому пальці правої руки ширша, ніж на лівій. Після цього відкриття я себе полюбила. Немає негарних жінок чи чоловіків. Є люди, які усвідомлюють свою унікальність і є ті, які вподобають їх за це, а не шукатимуть ідеалів».

«Моя одна рука була ласкава, материнська, інша стала груба, чоловіча».

Таня залишилася з дворічною донечкою. ЇЇ колишній чоловік, як говорив, не був готовим до батьківства. Аліменти Тані доводилося випрошувати, як милостиню. «Моя одна рука була ласкава, материнська, інша стала груба, чоловіча, бо доводилося багато і тяжко працювати. Я вдячна своїм батькам, які ні разу не відмовили мені поняньчитися з внучкою і не дорікали через розлучення. Мені було важко одній, але я не шукала нового батька своїй дитині, хоч, признаюся добре приглядалася до того, хто претендував на моє серце. Я зустріла доброго чоловіка, а він став добрим батьком і для моєї дитини».

«Я не кидалася в обійми іншого чоловіка відразу після розлучення».

Молодій, вродливій Ірині подруги радили: «Забудь, знайдеш іншого, кращого, гідного тебе. Але я не стала шукати розради в іншому, не кидалася в обійми іншого чоловіка відразу після розлучення. Хтозна, як би склалося, я не хотіла знову відчути себе скривдженою. У мене багато знайомих чоловіків, я приймаю запрошення на каву чи в кіно, але не більше. Натомість засинаю до півночі, читаю англійську класику і готую страви за бабусиними рецептами».

«Я знайшла зцілення в молитві й втихомирила свій гнів».

«Найстрашніше – не коли залишаєшся самотньою і зрадженою. Найстрашніше, коли усвідомлюєш, що у грудях пече вже не від болю, а від злоби», – ділиться пережитим Світлана. «Не дай негативу поглинути тебе. Хто витримає пригнічений дух – молода жінка відкриває на смартфоні Святе Письмо і тицяє пальцем в один із віршів. – Я знайшла зцілення в молитві. Може, вас здивує, я молюся не лише за себе, а й за свого чоловіка, який розлучився зі мною. Багато хто називає мою побожність марною, бо раз розлучилися – то вже гріх. А я не вірю, що Бог відкидає мої молитви».

«Аліменти аліментами. Я став більше часу проводити з дітьми».

Роман двічі розлучений: з першою дружиною – «бо були надто молоді та нерозумні», з іншою «не витримали спільний побут, часте безгрошів’я». Від останнього шлюбу в Романа двоє дітей, які живуть з мамою. «Бувало, я надовго запивав, їздив на сезон на заробітки і знову до чарки. Діти знали тата лише «по передачках». Я взявся за голову. Стараюся працювати менше, але краще. Аліменти аліментами – то обов’язок, але більше як допомога колишній дружині. Також став більше часу проводити з дітьми. Я хочу, щоб мої сини стали добрими сім’янинами».

«Я перестала оглядатися на минуле і бичувати себе».

Від розлучення минуло вже більше року, але Оксана продовжувала себе бичувати: «може, то у мені причина?», «може, треба було так казати?», «може, не треба було так робити?». Навіть коли вже наважилася на нові стосунки, жінка далі мордувала себе тими ж думками. «Одного дня я таки залишила все за дверима і гримнула ними зі всієї сили»,– сміється Оксана і додає: «Я перестала оглядатися на минуле: залишила лиш те, що вважаю уроком».

«Приймай допомогу, навіть якщо не просиш про неї», – радить Тетяна. SMS від далекої знайомої з привітанням у день народження з коротким запитанням: «ти як, що нового?» стало рушійним у її житті. Жінка запропонувала Тані на перший час пожити у неї і не тратитися на орендовану квартиру, ділилася з нею обідом і вечерею. Згодом інша випадкова зустріч привела Таню на нову добру роботу. Сьогодні у Тані немає проблем з фінансами, є затишне помешкання, хай орендоване, а найголовніше – близька подруга та улюблена робота. Завдяки тому, що не відкинула допомогу, про яку навіть не просила.

Серед рідних чи знайомих, без сумніву, знайдеться той, хто порадить: «Він/Вона не вартий/та твоїх сліз, нервів…». Добре, коли поруч є людина, котра намагатиметься втерти твої сльози. Але також добре, коли хтось підкаже: «Не души у собі біль». Нас болить – ми плачемо. Це нормальна реакція організму. Стримувати сльози, які накочуються хвилями, спадають по обличчю градинами, горошинами, як часто їх люблять метафорично називати, не на користь нашому здоров’ю за будь-яких обставин. Сльози, викликані стресом, мають здатні виводити токсини. Тому поплачте на здоров’я і не отруюйтеся токсичними речовинами, радять біохіміки.

Поплакали – змініть плейлист. Часто емоції ми переживаємо, слухаючи музику. Якщо вона доповнює і до того ваш сумний настрій, може, не варто ятрити душу підспівуючи: «як мені далі жити без тебе?». Змініть страждальний плейлист на веселе, бадьоре, мотиваційне. Так зробила моя знайома Аня і стверджує: допомогло. А що ви порадите?

 

Христина Панчишин